Про пережите насильство онлайн та що можуть зробити дорослі, щоб дитина не залишалася з цим досвідом наодинці.
Кожній мамі й кожному татові хочеться вірити, що їхня дитина розповість, якщо з нею трапиться щось погане.
Ми сподіваємося, що в родині достатньо довіри, тепла і близькості, щоб дитина прийшла й сказала:
«Мені страшно» або «Зі мною щось сталося».
Але реальність часто складніша.
Діти рідко говорять про пережите насильство одразу.
І справа не завжди в недовірі до батьків.
Мовчання часто стає способом захисту:
дитяча психіка намагається впоратися зі страхом, соромом або нерозумінням того, що сталося.
За даними всеукраїнського дослідження:
• понад 33% дітей за останній рік стикалися хоча б з однією ситуацією сексуального ризику онлайн;
• 19,7% отримували питання з сексуальним підтекстом;
• 13,2% отримували фото або відео оголеного тіла;
• 12,6% дітей просили надіслати власні інтимні фото чи відео;
• 18,1% зустрічалися наживо з людиною, з якою до цього були знайомі лише онлайн;
• 3,3% повідомили, що проти них використовували або намагалися використати сексуалізований контент, згенерований ШІ.
При цьому 59,6% дітей нікому не розповіли про такі ситуації.
Саме тому ми разом із Національна соціальна сервісна служба України пояснюємо, чому діти часто мовчать про пережите насильство онлайн та що можуть зробити дорослі, щоб дитина не залишалася з цим досвідом наодинці.
Гортайте карусель, щоб зрозуміти, чому діти мовчать і як створити для них простір довіри, у якому вони зможуть попросити про допомогу.
Цей допис підготовлено в рамках проєкту: “Підтримка захисту, відновлення через економічні можливості та послуги психічного здоров’я в Україні (SPROUT)”, за фінансової підтримки Aktion Deutschland Hilft e.V. Зміст цього допису є виключною відповідальністю Dignity Online і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Aktion Deutschland Hilft e.V.action Aktion Deutschland Hilft World Vision Ukraine
